« Posts tagged події

Стів Джобс помер

Помер колишній генеральний директор Apple Стів Пол Джобс. У історії він назавжди залишиться, як людина, здатна проштовхнути бидлу будь що з того, що не вдалося проштовхнути іншим. Миша та графічний інтерфейс можливо ніколи б не були такими популярними сьогодні, якби свого часу Стів не викупив їх у XEROX і не назвав своїм винаходом. Презентовані Microsoft ще у 2002 році планшетні комп’ютери стали популярними лише нещодавно, коли Стів так яскраво розрекламував їх на своїй презентації. А про АйПоди та АйФони взагалі мало що можна додати нового.
Про смерть його сумує кожен.


Кожен сприймає його смерть по своєму. Хтось радіє, а хтось сумує. Але факту це не змінює: дні ще однієї відомої людини скінчилися.

Image Hosted by ImageShack.usImage Hosted by ImageShack.usImage Hosted by ImageShack.us

PS: А Біллі Гейц не помре ніколи. Коли настане його час, він просто перевстановить ШІИDOWS.

Google+

Google+ несподівано з’явився на горизонті.

По суті Google+ — це соціальна мережа від Google, не більше й не менше. Але не дивлячись на це, давно вже жоден сайт так не затягугвав мене, як цей. Сьогодні заглядаючи в інтернет я в першу чергу запускаю з панелі програм Google Chrome TweetDeck та Google+. Власне, на разі мене мало цікавить решта частини інтернету. У чому ж суть?

1) Будь який сайт робить його наповнення. Зараз, у тестовий період там зібралися на диво цікаві люди. Там зараз майже немає школоти (бо на вконтакті у них по кілька сотень друзів, а тут це доведеться починати зпочатку!), тупих дівчат (бо тут немає фотостатусів, а їхні псевдофілософські копіпасти в стилі «Щоб пережити смерть, треба не давати їй жити» тут нікоми не потрібні). Та й відносна закритість проекту дається взнаки. В основному там сидять вихідці з іміджборд та Хабри, й у меншій мірі з фейсбуку й твітеру (їх одразу видно по надмірній кількості смайлів, репостів і постів зі сміщними картинками). На разі мені, з моїми ~250 друзями просто цікаво почитати стрічку новин, а коли я щось пишу, я знаю, що коментарі будуть не в стилі «:))».
2) Технічна сторона. Google+ просто зручний. Завдяки колам (своєрідна заміна друзів) ти можеш приховати не лише те, хто у тебе в друзях, а й свою наявність дружби від людини, яку ти додав собі у стрічку. Вмонтований чат на базі Google Talk дозволяє вести спілкування через Jabber, навіть не вмикаючи браузер. Єдине зауваження — картинки. Google жахливо паскудить якість зображень, а gif-анімації є такими за замовчуванням, тобто вони програються одразу, як з’являються.
3) Тепер в гуглі при пошуку позначаються результати, які плюсанули твої друзі. У майбутньому, я в цьому більше, ніж впевнений, усі володарі акуантів Google матимуть акуант у Google+ за замовчуванням. Так само, як це зараз є з Google Wave.

На цій хвилі я додав кнопки +1 до свого блогу. А щоб решті не було заздрісно, я додав поруч аналогічні кнопки інших популярних сервісів.

PS: Моя сторінка: gplus.to/deimos
PPS: Не так давно я отримав інвайт на Google Music…

death

Сьогодні вранці мені було так погано, як ще ніколи в житті не було.

Ні, я не пив нічого ні вчора, ні позавчора, ні тиждень тому. То було б не так погано.

Вранці я прокинувся о 7:20. Це дуже пізно. Першу пару сьогдні мені не можна було пропускати, тому я швидко одягнувся (так швидко, що мені б солдати позаздрили), в перше в житті справляв малу потребу одночасно з чисткою зубів і так далі. Їхати в метро = 20 хвилин. Дійти до метро ~15 хвилин, дійти від метро ~10 хвилин. О 7:30 я вийшов.
Біжав до метро не зупиняючись і в результаті 15-хвилинний маршрут подолав за 5 хвилин, зайшов у метро і тут почалося…

Трішки віддишавшись я зайшов до вагону. Місць не було, тому я став посередині і взявся за поручень. Не встиг я заспокоїтися, як мене почало трусити. Мені не хотілося хапати повітря, тому це не була задишка. Що то було, я не знаю. Не пройшло й хвилини, як я був готовий впасти. Я схопився другою рукю за біцепс першої, але швидко зрозумів, що це не допоможе втриматися. Я крутнув колесико навушників, вимкнувши тим самим звук в них — дивно, але він заважав мені сконцентруватися і триматися на ногах. Став переглядати сидячі місця в надії попрохати когось поступитися місцем — як на зло самі бабці, питати яких я не збирався, та прямо переді мною сидів дід. Коли я вже був готовий спитати у нього, та тут потяг приїхав до першої зупинки і (о диво!) хлопець, що стояв спиною до перил, вийшов. Не гаючи ні секунди я зайняв його місце — точніше буде сказати, впав на його місце.
Двері зачинилися і я постарався розслабитися, притуливши голову до стіни. Це не дало нічого. Моє обличчя було вкрите потом, а волосся стало вологим. Я подумав: „Чорт, волосся все у поті. А помити їх я в академії не зможу.“ Моє волосся хоч і не надто довге, але довше, ніж „Как у пацанов“, тому голову мити доводиться кожен день.
Я почав глибоко дихати, марно сподіваючись, що це допоможе. У голові загорівся лічильник: „5 секунд до краху системи.“ „4 секунди.“ „Три секунди.“ Зараз або ніколи. Я присів навпочіпки. Це досить смішно виглядало у переповненому метро, але це було останнє, про що я думав. Залишитися у свідомості на разі мені було важливіше. Голову до стіни, три глибокі вдихи… По тілу пробіг прохолодний дриг. „Попускає“ — майнула думка.
Станція. Зараз відчиняться двері і туди-сюди хлинуть люди. Треба вставати. Так, мене трішки попустило, але що буде, коли я так швидко встану? Чи встану я до кінця? Треба пробувати.
Встав. Голова дещо крутиться, але стою. Знову піт. Притулив голову до стіни. Єдина думка: „Скоро впаду. Скоро впаду.“ Треба протриматися.
Якимось дивом я протримався. „Станція Радянська. Перехідо до станції «Історичний музей», до поїздів Олексіївської лінії.“ Я не вийшов з вагону, я з нього випав. І до переходу я не йшов, я перебирав ногами у напрямку нової станції.
Лавка! Коли я сів на лавку, я почав обдумувати наступні дії. Так, „Історичний Музей“ — перша станція лінії, тому потяг приїде порожнім. Треба зайняти місце. Сидячи я точно покращу самопочуття. Ще один прохолодний дриг, і ще… Мене почало попускати. У потяг я сів, і, на честь покращення, крутнув коліщатко навушників. Грало Ali Project – Ude Kaina, якщо комусь цікаво. У сумці я почав шукати конспект — треба було дещо повторити. Чорт, я забув зошит вдома! Довелося повторювати усі закарлючки, які я маю знати на першу пару в голові. З такими думками я доїхав.
Сили були вже при мені, але марнувати їх не хотілося, дуже страшно було повернутися у попередній стан. Тому я натягнув шарф на під-обличчя, музику на максимум, руки до кишень — я нікого не знаю, не чіпайте мене.
Біля ескалатора якийсь дідок почав на мене кричати. Здається, йому не сподобалося, що я когось там не пропустив. Хай там, у моїй голові домінувала інша думка: „Як йому класно, він повен енергії і може кричати на когось. А мені треба йти далі“
У такому стані, з напівзачиненими очима я дійшов до академії. Спізнився лише на чотири хвилини. Ліфт. Аудиторія. Моє місце.
Дві хвилини мовчанки.

Я в нормі.

Друга серія School Days

Нарешті знову добрався до Шкільних днів і переклав ще одну серію. Цього разу після перекладу звірився з російськими перекладачами – було дуже смішно знаходити  в них тони помилок і “отсєбятіни”. Одразу відчуваєш себе таким професіоналом :3

Начесть цього створив роздачу на ex.ua – якщо комусь цікаво, дивіться:
http://www.ex.ua/view/4421692

School Days Visual Novel

school days
Вирішив скачати і пограти у гру, за якою було створене аніме School Days. Це для мене буде перший досвіт гри у Visual Novel, а також перший досвіт встановлення гри  японської локалізації (якщо це можна назвати локалізацією, бо гра не перекладалася на жодну мову). Раніше були лише японські ігри на Денді, а також та гра про Соніка на Sega Dreamcast.

На торенті обіцяли, що одна програма зможе зробити автопереклад гри на льоту. Не знаю як воно буде. Хоча – аби було хоч трохи зрозуміло. Американці вже багато років намагаються перекласти гру на англійську, але досі переклали лише до третього епізоду. Ну що ж, планую пограти до третього з нормальним перекладом, а потім у автоперекладі.

Якщо нічого не вийде – подивлюся Walkthrough на YouTube (якщо воно є).

Аніме і Манга мають різні кінцівки. Хочеться побачити усі кінцівки у грі…

Тиждень

bash
Дрібничка, але приємно.
Це з укрбашу.