Оповідання Чіхіро Шіндо

Чіхіро Шіндо (Chihiro Shindou) — головна героїня однієї з історій ef – a fairytail of the two, що страждає на рідкісну хворобу — антероградну амнезію (в аніме я від ліні назвав це «Порушенням пам’яті», але в мене ще буде час це виправити). Її заповітною мрією було написати роман. В решті решт, з допомогою її друга вона це написала.

В аніме ef – a tale of memories ця історія з’являється уривками англійською мовою. То в опенінгу пролетить повний текст через увесь екран, то в рекламній заставці вставлять якесь речення. Спочатку я перекладав англійський текст, але тепер думаю, що не варто — режисерські задумки слід залишати. Японцям текст ніхто не перекладав. Але сам твір я переклав, і, коли я таки доб’ю саби, я вкладу його в архів з субтитрами.

Дівчина одна у цілому світі. Це робить її богинею цього світу.

Вона зрозуміла, що знаходиться на острові, коли почала осягати речі навколо себе. На острові був маєток, з’єднаний зі старим замком доріжкою. Вона не знала чому і навіщо тут ці будівлі, які, здавалося, зовсім не пасують до місця, в якому вони збудовані. Їй і не потрібно було знати. І, крім того, дівчині ніколи й не було цікаво, бо вона була тут до того, як це усвідомила. У кладовці замку було дуже багато їжі і речей щоденної необхідності, голод їй не загрожував (хоч вона була голодною, доки не зрозуміла, що все це їстівне). Але кілька разів вона мало не померла від хвороб і поранень. Найчастіше вона труїла себе зіпсованою їжею, рослинами і неорганічними речами навколо.
Маєток був її житлом, а до замку вона майже ніколи не ступала. Конкретної причини проводити межу між цими двома будівлями не було. Це було просто раціональне судження, що замок не підходить для її проживання. Їй було нічого робити.
Острів був малий, і його можна було обійти пішки за півдня. Все, що їй було видно з пляжу, це океан, небо, хмари й горизонт, що тяглися аж допоки могло бачити око на всі 360°. Це було все, що пропонував цей світ.

Вона намалювала людину і це було добре. Але дівчині не хотілося малювати людину більшого розміру, будучи не в змозі судити, чи гарно вона намалювала. Тому вона вирішила додати фігуру хлопця на всі картини краєвидів, що вона малювала. Без особливої причини вона ставила ці картини у ті ж місця, де вона малювала їх. У маєтку не було й місця, яке вона б не малювала. Хлопець на малюнках просто стояв прямо і дивився вперед. Виходило так, що хлопець і дівчина дивилися одне на одного щоразу, коли дівчина дивилася на картини. Дівчина не відчувала успіху. Чи буде це «людиною?» — Думала вона. Це було «малюнком людини». Вона знала це від самого початку. Він не рухався. Він не думав. Він просто був тут. «Самотній?» Нарешті знайшовши правильне слово, вона спитала себе. Їй не було самотньо. Дівчина почала тренуватися малювати власний портрет на наступний день після весілля. На тій стороні картини була лише одна людина. Тому вона почала малювати себе на картинах.

На тій стороні картини двоє посміхалися. Але все ж, дівчині було дивно бачити себе на картинах. Вона не могла підібрати слова, щоб описати свої відчуття. Вона не до кінця розуміла свої емоції. А її увага все була зосереджена на малюнках, не набридаючи, як в перший день, так і через місяці. Дівчина була самотньою світі. Це робить її богинею цього світу.

Трапилося щось дивне.
У той день вона перемалювала усі свої картини, сотні малюнків.
Двоє на картинах ворухнулися. Але це не налякало дівчину, бо вона сама не знала, чи нормально це, чи ні. Від самого початку вона намагалася створити людей. «Вийшло?» — Заглянула богиня у мініатюрний садок. Вона уважно подивилася на картини. Як виявилося, нічощо з зображеного на тій стороні картини, не могло бачити світ на її стороні. Двоє на картині, здавалося, щось робили, посміхаючись одне одному. Але картини були розмиті. Квесь світ був розмитий, і вона навіть не уявляла, що вони робили. «Чому?» — Думала дівчина. Вона не бачила результатів. Вона не бачила того, що там мало бути. Дивне відчуття зароджувалося в її голові.

Вона не могла описати, що це. Вона не могла знайти у словнику визначення того, що вона не могла описати. Їй було цікаво, чому картини стали розмиті, хоч вона малювала їх такими чіткими. Вона помилилася? Але двоє на картині посміхалися одне одному. Вона щось відчувала — інший бік картини давав народження дивному відчуттю. Щось мало бути не так. «Може, я не розумію, бо постійно повторюю свої помилки?» — Думала вона. Вона перемальовувава все знову й знову. Але результат був такий самий. Вона розгубилася. Вона втратила впевненість у будь-чому.

Дівчина одна у цілому світі. Це робить її богинею цього світу. Тому вона думала, що зможе зробити світ чистішим. Вона спалила всі картини. Вона підпалила маєток і старий замок. Разом з будівлями вона спалила усі спогади. На завершення, богиня скинула усе те сміття, що лишилося у світі в прірву.

З оригіналом англійською є цікава історія. Справа у тому, що я знайшов два «оригінали», які відрізняються мінімально — дещо по-різному фрази сказані, але смисл той самий. В принципі, не має значення, який з «оригіналів» давати, але, задля великої справедливості, ось тут є обидва.

Comments (0)

› No comments yet.

Leave a Reply

Allowed Tags - You may use these HTML tags and attributes in your comment.

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> <img src="" alt="">