death

Сьогодні вранці мені було так погано, як ще ніколи в житті не було.

Ні, я не пив нічого ні вчора, ні позавчора, ні тиждень тому. То було б не так погано.

Вранці я прокинувся о 7:20. Це дуже пізно. Першу пару сьогдні мені не можна було пропускати, тому я швидко одягнувся (так швидко, що мені б солдати позаздрили), в перше в житті справляв малу потребу одночасно з чисткою зубів і так далі. Їхати в метро = 20 хвилин. Дійти до метро ~15 хвилин, дійти від метро ~10 хвилин. О 7:30 я вийшов.
Біжав до метро не зупиняючись і в результаті 15-хвилинний маршрут подолав за 5 хвилин, зайшов у метро і тут почалося…

Трішки віддишавшись я зайшов до вагону. Місць не було, тому я став посередині і взявся за поручень. Не встиг я заспокоїтися, як мене почало трусити. Мені не хотілося хапати повітря, тому це не була задишка. Що то було, я не знаю. Не пройшло й хвилини, як я був готовий впасти. Я схопився другою рукю за біцепс першої, але швидко зрозумів, що це не допоможе втриматися. Я крутнув колесико навушників, вимкнувши тим самим звук в них — дивно, але він заважав мені сконцентруватися і триматися на ногах. Став переглядати сидячі місця в надії попрохати когось поступитися місцем — як на зло самі бабці, питати яких я не збирався, та прямо переді мною сидів дід. Коли я вже був готовий спитати у нього, та тут потяг приїхав до першої зупинки і (о диво!) хлопець, що стояв спиною до перил, вийшов. Не гаючи ні секунди я зайняв його місце — точніше буде сказати, впав на його місце.
Двері зачинилися і я постарався розслабитися, притуливши голову до стіни. Це не дало нічого. Моє обличчя було вкрите потом, а волосся стало вологим. Я подумав: „Чорт, волосся все у поті. А помити їх я в академії не зможу.“ Моє волосся хоч і не надто довге, але довше, ніж „Как у пацанов“, тому голову мити доводиться кожен день.
Я почав глибоко дихати, марно сподіваючись, що це допоможе. У голові загорівся лічильник: „5 секунд до краху системи.“ „4 секунди.“ „Три секунди.“ Зараз або ніколи. Я присів навпочіпки. Це досить смішно виглядало у переповненому метро, але це було останнє, про що я думав. Залишитися у свідомості на разі мені було важливіше. Голову до стіни, три глибокі вдихи… По тілу пробіг прохолодний дриг. „Попускає“ — майнула думка.
Станція. Зараз відчиняться двері і туди-сюди хлинуть люди. Треба вставати. Так, мене трішки попустило, але що буде, коли я так швидко встану? Чи встану я до кінця? Треба пробувати.
Встав. Голова дещо крутиться, але стою. Знову піт. Притулив голову до стіни. Єдина думка: „Скоро впаду. Скоро впаду.“ Треба протриматися.
Якимось дивом я протримався. „Станція Радянська. Перехідо до станції «Історичний музей», до поїздів Олексіївської лінії.“ Я не вийшов з вагону, я з нього випав. І до переходу я не йшов, я перебирав ногами у напрямку нової станції.
Лавка! Коли я сів на лавку, я почав обдумувати наступні дії. Так, „Історичний Музей“ — перша станція лінії, тому потяг приїде порожнім. Треба зайняти місце. Сидячи я точно покращу самопочуття. Ще один прохолодний дриг, і ще… Мене почало попускати. У потяг я сів, і, на честь покращення, крутнув коліщатко навушників. Грало Ali Project – Ude Kaina, якщо комусь цікаво. У сумці я почав шукати конспект — треба було дещо повторити. Чорт, я забув зошит вдома! Довелося повторювати усі закарлючки, які я маю знати на першу пару в голові. З такими думками я доїхав.
Сили були вже при мені, але марнувати їх не хотілося, дуже страшно було повернутися у попередній стан. Тому я натягнув шарф на під-обличчя, музику на максимум, руки до кишень — я нікого не знаю, не чіпайте мене.
Біля ескалатора якийсь дідок почав на мене кричати. Здається, йому не сподобалося, що я когось там не пропустив. Хай там, у моїй голові домінувала інша думка: „Як йому класно, він повен енергії і може кричати на когось. А мені треба йти далі“
У такому стані, з напівзачиненими очима я дійшов до академії. Спізнився лише на чотири хвилини. Ліфт. Аудиторія. Моє місце.
Дві хвилини мовчанки.

Я в нормі.

Comments (3)

  1. 19:58, 02.04.2011Nika  / Reply

    Мда, я собі це живо уявила…
    маршбросок з незвички, велика нагрузка на серце, тобі елементарно не вистачило кисню
    Ти так більше не експериментуй над собою, краще на пару запізнитись, ніж убитись
    Гемоглобін перевір… може бути низькуватий, весняна анемія… що ви, студенти, їсте… тобі полівітамінний комплекс якийсь потрібен, ну й…
    матері розказати
    крім жартів

  2. 21:20, 02.04.2011Demon  / Reply

    Та ви письменник!

    Люблю Ali Project… 🙂

    • 21:30, 02.04.2011Nika  / Reply

      @Demon
      я давно йому кажу, що він письменник
      ось попросіть його щось із старіших нарисів сюди закинути – побачите самі
      *хоча на ТАКУ тему, як оце сьогодні, бажано більше не писати, Деймос. Живи 100 років, почув?) *

Leave a Reply

Allowed Tags - You may use these HTML tags and attributes in your comment.

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> <img src="" alt="">