Coolstory

Учорашнім вечором мені довелося їхати на електричці. Насправді мені не часто доводиться їздити цим видом транспорту, але тут відбулося поєднання кількох факторів: по-перше, це банально дешевше. А через помилку, яка трапилася під час мого чергового загублення мого студентського квитка, я й досі можу купувати квитки на залізницю з 50% знижкою. А по-друге, о такій годині була лише електричка.
Електричка була звичайна, з довгими лавками і столиком між кожними двома.
На кінці маршруту елекстрички було дві зупинки. Передостання — велика зупинка на залізничному вокзалі, на якій виходять майже всі. І остання — центр те ж саме місто, але дещо далі від центру. Від вокзалу можна доїхати куди завгодно, а від останньої зупинки відходить лише одна маршрутка, мабуть у цьому суть. Але зараз не про те.
Справа електричка складається з трьох вагонів. Майже усі, хто виходять на останній зупинці, сидять в останньому вагоні, бо так легше виходити на платформу. Я сидів у першому вагоні. Чому? Бо так легше було заходити, а з якого вагону мені легше було виходити я, насправді, й гадки не мав.
А тепер сама історія.
Я коли на передостанній зупинці з вагону вийшли усі люди, я трохи злякався, бо подумав, що далі електричка не їхатиме. Я вийшов надвір і спитав у хлопця, що перевіряв колеса, чи їхатимемо далі. Той дістав якийсь папірець, мабуть, з розкладом, і сказав, що електричка їхатиме далі за 15 хвилин. Заспокоївшись, я заліз назад до вагону і сів на своє місце. Вагон був порожній, і я ще подумав, як класно, шкода що він не був такий порожній усю дорогу. Я навіть не одягнув навушники назад, щоб насолодитися самотністю.
Я помітив щось не те, коли вагон почав рухатися. Піднявши погляд, я побачив чоловіка, що сидів на три лавки переді мною. Мене це налякало, адже я не бачив і не чув, як він зайшов. Вагон був порожній, коли я піднявся, це точно, бо я ще оглянув його. Я не вмикав музику, тому не почути кроки я також не міг. Ще більше мене злякав сам мужик — він сидів нерухомо і дивився прямо на мене. На ньому була осіння куртка, хоч зараз літо, і навіть о такій годині за одинадцяту) було досить тепло, я взагалі був у джинсах і футболці. Пройшла хвилина, дві, п’ять, але він продовжував дивитися на мене. Плюнувши на все, я взяв свій єдиний багаж — рюкзак з речами й ноутом — перекинув через плече, і пішов до іншого вагону. Мужик продовжував дивитися на мене, і, мабуть, дивився навіть тоді, коли я пройшов повз нього і опинився у нього за спиною. У тамбурі я відкрив дверцята, що вели до міжвагонного простору, пройшов туди, і захлопнув їх за спиною. Видихнувши, я вирішив на прощання подивитися на мужика і… і я дуже сильно про це пошкодував. Він стояв у тамбурі і дивився на мене через скло дверей. Я скрикнув і мало не впав, благо, місця було недостатньо для падіння. Не відриваючи погляду, я нащупав ручку других дверей, смикнув їх і вибіг у наступний вагон. Я не вийшов, я дійсно швидко вибіг, серце мало не вистрибнуло з грудей — як? Як він встав у мене за спиною і йшов просто крок за кроком за мною, що я не почув жодного звуку?
У наступному вагоні сиділо три якихось алкаша і про щось сперечалися. Заспокоївшись на стільки, на скільки зміг, я швидко підійшов до них і сів з ними. На секунду вони замовчали і подивилися на мене. Я скрутив якусь посмішку, і перевів погляд на двері — нікого не було.
На виході я нікого не побачив. Може він відкрив двері і вийшов на інших бік від платформи, або вийшов раніше за мене і кудись зайшов — не знаю.
Ось така історія.

Comments (2)

  1. 20:15, 17.07.2011рей со своим саундбластером  / Reply

    Прохладные с тобой истории приключаются, бро.

Leave a Reply

Allowed Tags - You may use these HTML tags and attributes in your comment.

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong> <img src="" alt="">